HEROES
We must and we shall defeat,
disarm an disintegrate the evil
terrorist dictatorship of Russia
anyhow, at any cost, for once
and forever. So help us God
almighty. Amen.
"Я обіцяв дружині повернутися живим. І я повернувся". Ці слова Михайло Рудь повторював собі 150 днів під Покровськом.
А потім - поранення, бій із диверсантами, підрив на міні... і 20 кілометрів пішки до своїх.
Він зайшов на позицію 26 січня. Дорога - понад 15 км під постійним прицілом ворожих дронів.
Їх помітили, підняли в небо FPV. Михайло дістав уламкове поранення руки - і продовжив виконувати завдання.
Наступного дня його підрозділ ліквідував російських штурмовиків, які не знали, що поруч українці.
П'ять місяців оборони. Щоденні молитви. І голосові повідомлення дружини, які хлопці включали по радіостанції - на підсвідомому рівні вони давали йому сили.
У червні - нове пекло. Російські штурмовики підійшли впритул. Зав'язався бій, одночасно почався мінометний обстріл.
Хатина, де були військові, за хвилини перетворилася на руїни.
"Я почув сильний удар по обличчю. Знепритомнів і впав у підвал. Нас просто присипало зверху. Ми розкопувалися три дні. А потім була евакуація. Довга і важка".
В одній із лісосмуг він сам вийшов на диверсійну групу. Першим помітив ворога, відкрив вогонь - і ліквідував загрозу.
А коли стемніло, продовжив рух до своїх. Це був уже 11-й день виходу.
І тоді - підрив на міні.
Права нога пошкоджена. Він сам надав собі допомогу, прийняв знеболююче - і пішов далі.
Ще близько 20 кілометрів.
"За допомогою знеболюючого і бажання повернутися додому я добрався до точки евакуації. Ще й жартома запропонував водію самому сісти за кермо".
Зараз Михайло лікується і готується до реабілітації. Обіцянку, дану дружині, він виконав.