Він вибрав залишитися на Азовсталі, коли всі виходили в полон. Потім сім днів сидів під землею в темряві - і вийшов.
Двісті кілометрів пішки через окуповану територію. Один. Живий.
Його позивний - "Схід". Він народився в Луганську, виходив на проукраїнські мітинги, бився з проросійськими силами, а в чотирнадцятому році йому сказали: "Тобою цікавляться, краще залиш місто".
Він залишив місто. І пішов в Азов.
Коли він сідав у вертоліт на Маріуполь, у нього навіть не було військової форми. Дефіцит спорядження був жахливий.
А коли вертоліт заходив на Азовсталь з моря, всі кричали й раділи. Вони долетіли. Їх не збили. Вони ще живі.
"Схід" розумів, що скоріше за все загине в боях за Маріуполь. Але був щасливий, що це буде разом з його братами.
Він міг загинути вже першого дня. Їхню групу кинули в будинок, який уже був зайнятий ворогом. Їхній командир загинув, група залишилася без рації, без карти.
Вдень вони ховалися в руїнах, вночі йшли. Ніхто не знав, що вони живі. Ніхто не прийде на допомогу.
Вночі було найстрашніше, коли вони зупинялися і слухали тишу. Сто метрів пройшли - сіли на коліна, слухають. Ще сто - знову. Так рухалися кілометр за кілометром.
Вони вийшли до консервного заводу, сподіваючись знайти своїх. Але позиції вже були покинуті.
І тут почули, як на територію заходить ворожа бронетехніка. Позаду - річка й море. Нікуди йти.
Був кінець березня, вода крижана. Вони знайшли маленький надувний рятувальний пліт і на веслах перепливли річку.
Коли вони нарешті дісталися заводу, то підняли руки й здалися першому ж посту прикордонників - щоб свої не постріляли. Їх відвели в штаб.
А потім прийшов наказ виходити в полон.
"Схід" вирішив виконати цей наказ по-своєму. Він підійшов до командира взводу й попросив не вносити його до списків. Його подали як безвісти зниклого.
Він залишився на Азовсталі сам.
Разом з другом вони підготували схованку - знайшли каналізаційний люк, розібрали вхід і виявили тунелеподібне підземелля.
Принесли матраци, ковдри, воду, консерви, цукор. Планували вдвох. Але друг в останній момент вирішив вийти в полон. "Схід" залишився один.
Він пробув там сім днів.
Будучи в повній темряві, він думав про різні сценарії виходу, будував собі легенду на випадок полону.
Намагався більше спати - бо чим більше спиш, тим швидше минає час.
А на сьомий день він зрозумів, що якщо не вийде зараз - може померти від голоду й виснаження.
Він перевдягнувся в цивільне, розібрав зброю, викинув її частинами в різних місцях. Вийшов уночі.
Він слухав тишу, зупинявся, чекав. З темряви до світанку - і вийшов у місто.
Сім днів він не бачив сонця.
Коли зійшло - відчув, що переміг. Зелені дерева, свіже повітря, пташки. Він думав, що все найстрашніше позаду. Він помилявся.
Далі були двісті кілометрів пішки по окупованій території. Стёрті в кров ноги. Голод. Спрага. Постійний страх. Але він дійшов. Він здобув собі свободу.
Сьогодні "Схід" залишається чинним військовослужбовцем. Він у складі Третьої штурмової бригади, у Роті Крил, в екіпажі з назвою "Нахтіґаль".
Він виконує завдання з повітряної розвідки - виявляє, коригує та знищує ворожі цілі.
Він пройшов через те, що не проходить і один відсоток людей на цій планеті. І не відпочиває. Він знову взяв зброю до рук.